Дональд Сітон Кеммелл не належав до режисерів, чиї фільми здобували гучний комерційний успіх або широке визнання одразу після виходу. Навпаки, більшість його робіт спричиняла суперечки, конфлікти зі студіями та неоднозначну реакцію критиків. Проте згодом саме ці стрічки були переосмислені як сміливі авторські висловлювання, що суттєво вплинули на розвиток психологічного й експериментального кінематографа. Далі на edinburgh-trend.
BBC
Серед митців, містиків і портретів
Дональд Сітон Кеммелл народився 17 січня 1934 року в Единбурзі у творчій родині, де художність, література та езотеричні ідеї були невіддільною частиною повсякденного життя. Він згадував, що зростав у богемному середовищі, оточеному митцями, містиками, спіритуалістами та філософами. Значний вплив на атмосферу дитинства хлопця мав британський окультист Алістер Кроулі, з яким був особисто знайомий його батько — Чарльз Річард Кеммелл. За його спогадами, у дитинстві він навіть мав нагоду особисто зустрітися й посидіти на колінах у Кроулі.
Художні здібності Кеммелл проявив ще в юності. У шістнадцять років він отримав стипендію на навчання в Королівській академії мистецтв, що стало початком його професійної кар’єри. Прагнучи вдосконалити майстерність, молодий художник продовжив навчання у Флоренції під керівництвом італійського живописця П’єтро Аннігоні, який був відомий своїми академічними портретами. Наступним важливим етапом його біографії став переїзд до Парижа. Тут він відкрив власну художню майстерню і продовжив працювати портретистом, однак саме французька столиця стала для нього значно більшим, ніж місцем роботи. Саме в цей період завдяки спільному знайомому митець познайомився з Марлоном Брандо. Нове оточення лише посилило його схильність до богемного способу життя. Подейкували, що чоловік мав численні романтичні стосунки одночасно, через що перший шлюб з актрисою Марією Андіпою виявився нетривалим і завершився розлученням.
Frank Pocklington
Кіно без компромісів Дональда Сітона Кеммелла
До середини 1960-х років Кеммелл залишив живопис і вирішив повністю присвятити себе кінематографу. Першими його роботами стали сценарії до фільмів «The Touchables» режисера Роберта Фрімена та «Duffy» Роберта Перріша, які вийшли в 1968 році. Обидві стрічки поєднували кримінальну тематику з атмосферою молодіжної контркультури та естетикою хіпі. Проте ані критики, ані глядачі не сприйняли їх як визначні кінороботи. Реалізувати наступний задум режисеру допоміг його агент Сенді Ліберсон. Саме він запропонував об’єднатися з оператором Ніколасом Роугом, який став співрежисером майбутньої стрічки «Performance». Фільм поєднав дві реальності, що рідко зустрічалися в британському кіно того часу: світ лондонських гангстерів зі східних районів міста та богемне середовище рок-музикантів кінця 1960-х років. Центральні ролі виконали Джеймс Фокс і Мік Джаггер, а сама історія виходила далеко за межі кримінального жанру, досліджуючи питання особистісної трансформації, сексуальності, влади та психологічного перевтілення.
Після кількох нереалізованих проєктів Кеммелл погодився на пропозицію студії MGM поставити науково-фантастичний фільм жахів «Demon Seed» (1977), створений за однойменним романом Діна Кунца. У центрі сюжету опинилася історія суперкомп’ютера, який ізолює дружину свого творця у власному будинку, прагнучи змусити її народити дитину, що мала б стати втіленням його штучного інтелекту. Уже сама фабула надавала змогу режисерові звернутися до тем контролю, підкорення людської волі та трансформації особистості — мотивів, які були характерними для його творчості ще із часів «Performance». Однак і цього разу він не зміг завершити роботу так, як задумував. Під час монтажу студія усунула митця від творчого процесу, фактично позбавивши його права визначати остаточний вигляд стрічки.
Ситуація із «Demon Seed» започаткувала для Кеммела майже десятирічний період професійної нестабільності. Лише в 1987 році йому вдалося представити нову повнометражну картину — психологічний трилер «White of the Eye». Вона розповідає історію подружжя, чиє життя поступово руйнується після того, як чоловік виявляється причетним до серії жорстоких убивств. Проте режисера цікавила не стільки детективна інтрига, скільки психологія людини, природа насильства та межа між здоровим глуздом і божевіллям. Саме тому «White of the Eye» суттєво відрізняється від більшості відомих фільмів на цю тему. На відміну від стрічок, побудованих за принципом поліційного розслідування, як-от «Мисливець на людей», «Мовчання ягнят» чи «Сім», робота Кеммелла пропонує значно більш особистий і символічний погляд на людську психіку. Картина поєднує психологічний трилер із духовними мотивами та дослідженням внутрішніх переживань персонажів, через що її нерідко називають однією з найоригінальніших інтерпретацій теми серійних убивць в американському кінематографі.
У 1995 році Кеммелл завершив роботу над стрічкою «Wild Side», яку вважав одним із найважливіших проєктів своєї кар’єри. Він прагнув створити психологічну кримінальну драму зі складною структурою та неоднозначними персонажами. У фільмі знялися Крістофер Волкен, Енн Геч і Джоан Чень — актори, здатні передати ту багатошаровість характерів, до якої завжди тяжів режисер. Проте історія повторилася. Після завершення знімань інвестори втрутилися у творчий процес і без згоди автора перемонтували картину. Ретельно вибудувана психологічна історія була перетворена на більш традиційний еротичний трилер, орієнтований на комерційний успіх. Хоча навіть у такому вигляді у фільмі залишилися впізнавані риси авторського стилю, митець категорично не визнав остаточну версію своєю роботою. На знак протесту він відмовився підписувати стрічку власним ім’ям і використав у титрах псевдонім Франклін Браунер.
David Cairns
Трагедія Дональда Сітона Кеммелла
У ніч на 24 квітня 1996 року Дональд Сітон Кеммелл здійснив спробу самогубства у своєму будинку в Голлівуд-Гіллз, вистріливши собі в голову. Він помер приблизно через сорок п’ять хвилин. За свідченнями його дружини Чайни Конг, у свої останні хвилини режисер говорив про «Performance» — фільм, який визначив його творчу біографію. Він згадував сцену евтаназії персонажа Міка Джаггера та попросив принести дзеркало, щоб мати змогу спостерігати за власною смертю. Цей моторошний епізод перегукувався і з однією зі сцен «White of the Eye», демонструючи, наскільки тісно творчість Кеммелла була пов’язана з його особистим світосприйняттям. Його друзі пізніше розповідали, що він протягом тривалого часу страждав на тяжку хронічну депресію.
Lichfield Archive
Визнання та значення діяльності Дональда Сітона Кеммелла
Хоча режисерська спадщина Дональда Сітона Кеммелла налічує лише чотири повнометражні фільми, його внесок у розвиток авторського кінематографа значно перевищує кількість створених робіт. Майже кожен його проєкт супроводжувався конфліктами зі студіями, втручанням у монтаж або труднощами з прокатом, через що за життя Кеммелл так і не здобув широкого комерційного визнання. Водночас саме його безкомпромісне прагнення зберегти авторське бачення зробило режисера однією з найнеординарніших постатей британського й американського кіно другої половини 20 століття. Так, дружба з Міком Джаггером, знайомство з режисером-авангардистом Кеннетом Енгером та ранній вплив постаті Алістера Кроулі сформували його як митця, який послідовно відмовлявся від творчих компромісів.
Alamy
