Сера Олександра Кемпбелла Маккензі в музичній спільноті пам’ятають і знають, як талановитого шотландського композитора, диригента та педагога. Далі на edinburgh-trend.
Кожен створений ним музичний твір набув любові публіки і приносив велику славу його творцю.
Ранні роки
Олександр народився у місті Единбург. У сім’ї він був старшою дитиною, але не першим музикантом. Справа в тому, що прадід Маккензі набув слави армійського оркестранта. Дід Олександра був единбурзьким та абердинським скрипалем і диригував оркестром при Королівському театрі Единбурга (Theatre Royal, Edinburgh).
Тому не дивно, що з ранніх років у Маккензі почали проявлятися творчі гени його предків.
Так, у вісім років хлопчик вечорами грав із оркестром свого батька.
Родина намагалася розвивати талант хлопчика, тому було прийнято рішення відправити його до Німеччини, щоб там він здобув музичну освіту.
У результаті протягом 1857-1861 років Олександр перебував у Тюрінгії, де вивчав тонкощі музичного ремесла.
Важливе рішення
Після цього юнак вирішив, що хоче вивчати мистецтво гри на скрипці. До того ж навчатися він хотів у Проспера Сейнтона. Цей викладач свого часу навчав батька Олександра. Тому в 1862 році Маккензі став студентом Королівської музичної академії Лондона (The Royal Academy of Music). Адже саме в цьому навчальному закладі працював Сейнтон.
Юний талант
Важливо зазначити, що Олександр був дуже здібним учнем. Тому його талант в Академії був дуже скоро помічений, завдяки чому він почав отримувати Королівську стипендію. Причому справедливо звернути увагу на те, що прибуток від останньої згодом значно збільшився. І причина цього полягала в тому, що Олександр грав у театральних та мюзик-хольних оркестрах.
Також він часто ставав учасником класичних концертів.
Однак цей успіх мав і зворотний бік медалі. Справа в тому, що через таку додаткову діяльність Маккензі нерідко доводилося забувати про свою академічну роботу. Якось це призвело до досить комічної ситуації. Олександр, не підготувавши до іспиту твір одного з класичних композиторів, почав імпровізувати, переконуючи екзаменаторів, що він виконує маловідомий твір композитора Шуберта.
Велика зайнятість
Коли в 1865 році Олександр повернувся до рідного Единбурга, то відразу сильно завантажив себе викладанням. Причому він давав не лише приватні уроки, але й працював у місцевих коледжах.
Пізніше до цієї діяльності додалася ще диригентська робота у Шотландській вокальній асоціації.
І це не кажучи про те, що музикант брав активну участь в оркестрових концертах, граючи на скрипці.
Про особисте
Що стосується особистого життя Олександра, то слід сказати, що в 1874 році він офіційно одружився з Мері Бернсайд. Пізніше в подружжя народилася дочка.
Причому все склалося досить цікаво, і одруження стало чимось на кшталт “відправної точки” у композиторській діяльності Маккензі. Адже саме після весілля він зайнявся написанням оркестрової музики.
Шлях до композиторства
На жаль, неймовірне навантаження та сильна зайнятість стали негативно відбиватися на здоров’я Олександра. Приблизно в цей час доля дарує музикантові цінний подарунок у вигляді знайомства з Карлом та Джессі Гіллебрандами, які були відомими музичними філантропами. Саме вони сприяли тому, щоб Макензі відпочив і хоч трохи розслабився від постійної роботи.
Згодом це виявилося дуже корисним для Олександра, бо після відпочинку він активно зайнявся композиторством.
Дружба з генієм
Цікаво, що до 1888 року Маккензі проживав у Флоренції. І за цей час він дуже здружився з Ференцем Лістом.
Займаючись створенням масштабних творів, йому вдалося створити чимало оркестрових, хорових композицій та 2 опери.
Його кантата “The Bride and Jason” була успішно представлена публіці, а в 1883 році відбулася прем’єра його першої опери “Colomba”.
Незважаючи на те, що на другу оперу “The Troubadour” очікував менший успіх, Ліст мав до неї непогане ставлення.
Новий етап
Жовтень 1887 року ознаменувався тим, що помер Джордж Макфаррен, який очолював Королівську музичну академію. І в 1888 році ця посада була передана Маккензі.
На посаді Олександр був 36 років. І саме йому вдалося поновити репутацію Академії. Адже цьому навчальному закладу довелося зіштовхнутися із впливом конкурента у вигляді Королівського музичного коледжу (The Royal College of Music).
На щастя, Олександр був у добрих дружніх стосунках із Джорджем Ґроувом та Г’юбертом Перрі, які працювали в Коледжі. І завдяки цьому згодом між навчальними закладами вдалося досягти взаємовигідних стосунків.
Також перебування Маккензі на посаді директора Академії ознаменувалося тим, що повністю переглянув навчальну програму. Він особисто проводив заняття для студентів, навчаючи з композиції і будучи диригентом студентського оркестру.
Професійне захоплення
Говорячи про життєвий шлях Олександра, слід зазначити, що він дуже цікавився народною музикою. І навіть вдалося випустити збірки з аранжуваннями традиційних шотландських пісень.
Проте в 1903 році Маккензі всерйоз зацікавила канадська народна пісня. І тоді він навіть взяв участь у турі Канадою, який організував англо-канадський музикант Чарльз А. Е. Гарріс.
Унікальний статус
Загалом Олександру цілком підходить статус музиканта-космополіта. Втім, негласно його так і називали. Адже він вільно володів німецькою та італійською мовою. А ще в 1908 році він очолив Міжнародне музичне товариство.
Крім того, Маккензі був другом багатьох провідних музикантів. Зокрема, йдеться про Шарля Ґуно та Йозефа Йоагіма. І це не кажучи про Ліста, з яким він дружив до самої смерті легендарного композитора.
Талант лектора
Потрібно сказати, що посада керівника Академії займала у Маккензі чимало часу. І через це займатися композиторством було майже ніколи.
Проте зайнятість, пов’язана з Академією, відкрила в Олександра новий хист. Йдеться про читання лекцій. Його популярність як лектора була просто колосальною. Він торкався багатьох тем, які були по-справжньому цікаві публіці.
Зокрема, опері Верді “Falstaff” Олександр присвятив таку захоплюючу лекцію, що пізніше її переклад було опубліковано навіть в Італії.
Професійна та дуже багатогранна діяльність Маккензі принесла йому загальну повагу та велику кількість нагород. Адже все, до чого він не доторкнувся в результаті набувало неймовірного огранювання справжнього генія. Ну, а внесок Олександра у розвиток культури та музики є воістину великим.
Земний шлях відомого музиканта завершився у 1935 році, коли йому було 87 років. Для людського життя – це вельми солідний вік, але для прекрасного і великого, заради чого і жив Маккензі, ці цифри дуже малі. Саме тому нам так хочеться, щоб талановиті люди ніколи не вмирали. Тому що вони допомагають нам помічати красу, створюючи геніальні твори, котрі згодом стають всесвітнім культурним надбанням.
